Di Daio (didaio) wrote,
Di Daio
didaio

Погляд назад

Дивитися назад — погана ознака. Це значить що теперішнє не влаштовує, а майбутнє — як мінімум неясне, а то і взагалі лякає. Натомість я хворий на погляди назад.

У мене погана пам'ять, але навіть з нею я усвідомив одну річ.

Помилки — це завжди проміжні станції на якомусь шляху. Вони ніколи не трапляються випадково чи самі по собі, вони не беруться нізвідки.

Я живу. Роблю якийсь вибір. Усвідомлюю його наслідки. Але заспокоюю себе рожевим майбутнім. Це початок шляху, на якому кожна зупинка символізуватиме помилку. На станції "Помилка N" можна перепочити, випити, поспілкуватися з випадковими людьми. І поїхати далі. До наступної "Помилки N". Старовинна розбита дорога, якою мчаться екіпажи, чи сучасна швидкісна колія ведуть в одному напрямку. Рано чи пізно вони зупиняться на черговій станції, де знову можна буде випити, перепочити та познайомитися з цікавими людьми. Цих людей завжди вважатимеш посланих долею. Бо ж вони випадкові зустрічні, вони йдуть власним шляхом, вони цікаві й відкривають тобі самого себе. Назву станції волієш не помічати.

Цей шлях можна перервати. Зістрибни з екіпажу, натисни стоп-кран. Вкради коня і пришпоривши його гони в ліс, подалі від розбитої дороги. Не потрапити до наступної станції можна лише в один спосіб — прийнявши вольове рішення, зробивши вчинок. Хоча і в такий спосіб можна просто скоротити шлях до тієї ж таки станції.

Дивлячись у своє недалеке минуле я пригадую свої станції. Пригадую рішення, які приймав, пам'ятаю наслідки, які отримав.

Коли проїжджаєш 1, 3, 5, 10 станцій, то вже звикаєш до них. Рішення, які виношуєш в голові, більше спрямовані на те, як потрапити до наступної станції, ніж про пошук нових шляхів.

Я думаю: "Холодна цинічність принесе мені спокій. Не відкривати своє серце, розповідати вигадані історії, користуватися, щоб заспокоюватися". Це продовження того самого шляху, але я не хочу нових випробувань. Зламане гілля, яке проноситься навколо, коли змінюєш шлях, залишає по собі опіки, біль, шрами.

Три дні тому я міг би закінчити трьорічний шлях. За три місяці міг би закінчити перший етап іншого шляху. Натомість я пересуваюсь між станціями "Помилка N" і думаю як його продовжити.

Я шкодую про свої вчинки, тоді як інші називають їх правильними. Ті, інші, вони готові платити великі хабарі станційним наглядачам, аби лише вони вчасно перебивали назву станції. За великим рахунком їхати шляхом з перебитими назвами станцій не так вже й погано. Це заспокоює і навіть може надавати впевненості в правильному виборі. Головне — знати кінцеву мету поїздки, щоб звіряти свій шлях. А коли і мета відсутня, то око хоч-не-хоч чіпляється за погано перебиті дошки чи недозамальовані плакати. І тоді на допомогу приходить бар на станції, нові знайомі та доступ Wi-Fi у номері для одного.
Tags: спостереження
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments