Di Daio (didaio) wrote,
Di Daio
didaio

Вибух будинку. День сьомий, частина остання

Рятувальні роботи на місці зруйнованого будинку в Дніпропетровську завершені. У списках загиблих 23 особи. Практично всі вони загинули під час вибуху. Лише двоє померли в лікарнях. Зараз у лікарнях лишається 16 людей, двоє з них, дівчинка і жінка похилого віку, у стабільно-важкому стані. Лікарі запевняють, що їх життю нічого не загрожує.

Близько 16 години Шуфрич зібрав рятівників і виступив перед ними зі словами подяки. Після цього рятівники і МНСники продовжили прибирати уламки перед третім під’їздом. Близько 17 години місце робот відвідало найвище керівництво на чолі з Клюєвим, який також подякував рятівникам. Коли з-під зруйнованого під’їзду поїхав останній кран рятівники вбили дерев’яні коли і обв’язали межі третього під’їзду червоною стрічкою "МНС України", позначивши таким чином аварійно-небезпечну зону.

Пізніше на прес-конференції Андрій Клюєв повідомив, що будинок буде переданий будівельникам, які його розбиратимуть. А враховуючи, що будинок в надзвичайно аварійному стані, будівельникам допомагатимуть 80 МНСників. Потім на місці зруйнованого будинку розіб’ють парк і встановлять пам’ятник на честь загиблим у жахливій катастрофі.

У 76 школі ще кілька тижнів працюватиме штаб. Учнів з цієї школи тимчасово перевели до сусідньої 140. У штабі вже не буде лікарів, але залишаться представники різних органів влади, банків. Постійно у Дніпропетровську перебуватиме хтось з міністрів, чи-то Шуфрич, чи Яцуба.

За словами віце-прем’єр-міністра з ПЕК Андрія Клюєва наступні тижні спеціальна комісія перевірятиме діяльність усіх обл-, міськ-, та райгазів. І за результатами перевірки буде прийнято рішення про можливі зміни у правах на власність. У самому ж Дніпропетровську без газу лишається 4000 квартир. Голова облради Юрій Вілкул переконаний, що газопостачання буде відновлено у повному обсязі за 3-5 днів. Для цього вже придбані необхідні речі, як-то шланги, газові плити, тощо.

А для мешканців будинку №127 по вул. Мандриківський починається чи не найскладніший етап — перехід з надзвичайного стану до звичайного життя. Пошук квартир, зусилля для отримання всього, що наобіцялі можновладці, спроби залишити катастрофу позаду і почати нове життя. І тільки для 23 осіб усе скінчилося 13 жовтня. Сподіваюся, вони потрапили у кращий світ.











Сім надзвичайних днів
Цей тиждень залишив свій відбиток і в моєму житті. Все почалося з випадково почутої фрази у маршрутці про вибух будинку. А закінчується просто зараз, біля комп’ютера.

Останній раз у такому режимі я жив 3 роки тому під час Помаранчевої революції. І зараз, як і тоді, я отримав колосальний досвід, який неодмінно допоможе у майбутньому. Я познайомився з безмежною кількістю нових людей, зрозумів певні тонкощі журналістського ремесла, побачив свої слабкі й сильні сторони.

Я намагався працювати у двох напрямках: об’єктивне оперативне висвітлення подій та допомога потерпілим. При чому виконання останнього через журналістську роботу (тобто, інформування потерпілих або інформування суспільства про потреби потерпілих). І читаючи відгуки на свої репортажі мені було дуже приємно бачити позитивну реакцію, нові ідеї чи корисні посилання. А ще більше радості мені надавали слова подяки від людей, в яких ця трагедія щось забрала: спокій, дорогі речі, помешкання. Я намагався не спілкуватися з людьми, які втратили своїх близьких.

Останні кілька днів до трагедії я замислювався над питанням про журналістську етику. Колись у LiveJournal була палка дискусія про обов’язок воєнного журналіста: врятувати людину від смерті чи описати (сфотографувати) цю смерть. Плюс на останньому Мангеттенському фестивалі короткометражних фільмів перемогла стрічка, в якій піднімалося саме це питання. Здається, цей надзвичайний тиждень допоміг мені знайти відповідь. Журналіст не повинен втручатися у перебіг подій, але використовуючи свої можливості має запобігати новим трагедіям. Наприклад, журналіст має написати як поводитися в тій чи іншій ситуації, надати всю необхідну інформацію про небезпечні для життя райони, але якщо вже десь трапляється щось надзвичайне — він має стежити, щоб потім про це написати.

Залишаючи місце трагедії я пройшовся вздовж усіх трьох масивів, які також постраждали від аварії. В будинках на цих масивах досі відсутні газ і опалення. Я йшов, прокручував події останніх днів, а з голови не виходило обличчя однієї жінки. Вперше я побачив її 13 числа. Вона стояла біля кордону міліції і чекала свого 10-річного сина Ввечері ми зустрілися біля завалу. Вона ридала, а я намагався її заспокоїти. Вона простояла біля будинку ще 3 дні. А вчора тіло її сина витягли з-під завалу. За ці 7 днів жінка в прямому сенсі висохла. Саме її обличчя асоціюватиметься в мене з цією катастрофою. Оскільки воно передає увесь біль, усю жахливість того, що відбулося 13 жовтня о 10:20 у Дніпропетровську.
Tags: Україна, вибух, враження, дибр, репортаж, фото
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 34 comments
Previous
← Ctrl ← Alt
Next
Ctrl → Alt →
Previous
← Ctrl ← Alt
Next
Ctrl → Alt →