Di Daio (didaio) wrote,
Di Daio
didaio

  • Music:

Помаранчеве свято

Вчора о 21:20 прихильники "Помаранчевої" коаліції розділилися на дві групи: одні раділи обранню "свого" спікера, інші прагматично казали, що будуть святкувати досягнення коаліцією більш вагомих результатів та реального виконання передвиборчих обіцянок. Але як на мене вчорашні події були радісними самі по собі, без огляду на відсутність у них впливу на життя "маленького українця". Бо в Україні, на жаль, не часто бувають навіть такі приводи для радощів.

В Україні ще не обирали такого молодого спікера. І тут зовсім не той випадок, як в Київраді, де секратерем також працює дуже молода людина. На відміну від Олеся Довгого Яценюк має гострий розум і моральний стрижень.
В Україні не часто святкують якусь подію імпровізованим виконанням гімну України а капела.
В Україні "помаранчевим" дуже рідко вдається спільно досягати позитивних результатів.

Лише ці три факти дають привід для святкувань без озирання в майбутнє і минуле. У "помаранчевих" ще будуть поразки, сварки і все те, що так дратує їх прихильників. Тому навіть маленькі добрі події заслуговують на увагу, і вкрай нерозумно їх ігнорувати.

Що ж до мене особисто, то я до кінця не вірив в успішне обрання Яценюка спікером. І всі ці привітання і святкування до офіційного оголошення результатів головою лічильної комісії вважав дурним знаком. А коли на "Українській правді" почали з’являтися повідомлення, що "регіонали" відмовляються визнавати результати голосування, що Кисельов порвав бюлетень, я подумав: "Ось і почалося", — і почав нервово ходити по кімнаті та часто натискати F5 на головній сторінці УП.

Я не вірив і тоді, коли стало відомо, що до парламенту їде Ющенко. Дивлячись на сірі обличчя Богатирьової і Шуфрича я боявся, що вони знову щось вигадають. Але цього разу, дякувати Богу, минулося!

Новообраний спікер сказав своє привітальне слово, депутати у напівпорожній залі заспівали гімн України і розійшлися до четверга. Вночі я довго не міг заснути і знов прокручував у голові події 4 грудня у Верховній Раді. У мене з голови не виходив засмучений Тарас Чорновіл, який невідомо чому залишився у залі й разом з "помаранчевими" співав гімн України. Він не прикладав руку до серця і складалося враження, що гімн заскочив його зненацька, наче він дуже хоче піти звідси, але під час гімну не може. Згадуючи цей епізод я намагався уявити своє ставлення, якщо Чорновіл захоче повернутися у лави НУНС чи БЮТ.

І лише дійшовши висновку, що до перевертнів не може бути якихось особливих підходів у прощенні їх колишніх вчинків, я спокійно заснув. Якими б потрібними для Коаліції демократичних сил не були додаткові голоси, але "перевиховання" пристосуванців нічим хорошим не закінчується. Їхній внутрішній механізм, який і дозволяє таку поведінку, здатний поширюватися на інших. Відсутність моральних принципів кінець-кінцем може перетворитися на своєрідну епідемію, і тоді кількість голосів вже не матиме жодного значення.

P.S. Дуже шкодую, що моя бабуся не веде інтернет-щоденник. Вчора після обрання Яценюка вона розповідає: "Ой, я така щаслива! Я і плакала, і молилася. Кажу, поможи Господи стати Арсенію спікером!".
Tags: Україна, враження, міркування, політика
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 40 comments