Мандри сходами

Сучасні фотоспільноти

Wed, 18 Jan 2012 05:15:53 GMT

Фотосайти, на яких аматори і профі розміщують свої фотографії, давно відомі. Альбоми, конкурси, у пошуках краси можна блукати дуже довго. Два сайти, які я представлю нижче, дещо відрізняються. Мінімалістичний, гарний дизайн, рейтинги, активна участь користувачів і неабияка база фотографів роблять їх насправді чудовим джерелом для натхнення і любування красою.

Ці сайти — http://500px.com/ та http://1x.com/. На них можна знайти багато яскравих, цікавих, професійних фотографій. Вони можуть надихнути як професійних фотографів, аматорів, так і простих поціновувачів мистецтва.

Багато в чому вони схожі, але наповнення різне, тож для відвідувача, а не фотографа, вони швидше доповнюють одне одного, ніж конкурують. Щоб передивлятися фотографії реєстрація необов'язкова. Але на 500px я зареєструвався, щоб постійно мати доступ до улюблених фотографів та фотографій.

Обидва сайти мають свої сторінки на Facebook - 500px.com: World's Best Photographs, 1x.com - Onexposure. Якщо говорити про переваги, то 500px видається більш красивим, популярнішим, орієнтованішим на користувача. На 1x, наприклад, фотографії виводяться через флеш, що не дозволяє їх легко скопіювати. 500px позбавлений таких недоліків. До речі, на 500px вчора проходив розіграш платних рахунків, серед 10 переможців - два українці http://500px.com/AnnaVexlarsky та http://500px.com/IMP.

І звісно тим, кому сподобаються ці сайти, стане у нагоді Pinterest, про який я писав нещодавно.

Якщо ви знаєте подібні сайти або вже зареєстровані на вищезазначених, залишайте свої сторінки у коментарях.

Сайт для творчих людей

Wed, 11 Jan 2012 15:38:50 GMT

Нещодавно знайшов один сайт, який вразив чи не найбільше за останній час.

Pinterest.com призначений для обміну графікою. Відвідавши його можна знайти багато прекрасних, непересічних картинок. Але по-справжньому небачені можливості відкриваються після реєстрації. Ви можете створювати власні галереї, вітрини магазинів рукотворів (додавши в опис ціну зі значком $), робити переліки бажаних подарунків, показати свій наявний або бажаний гардероб, зробити підбірку зображень своїх друзів. Перелік нічим необмежений, крім вашої фантазії.

У своєму розпорядженні користувач має необмежену кількість "віртуальних дошок". Їх можна наповнювати зображеннями з інтернету (натискаючи кнопку букмарклету) або завантажувати власні з комп'ютера. Напевно, вигадати оригінальний спосіб використання сайту ще цікавіше, ніж просто наповнювати його гарними фотками.

Після реєстрації вам запропонують обрати цікаві теми і автоматично підпишуть на користувачів, що діляться такими зображеннями. Зазвичай інтереси користувачів дуже різноманітні, тому одна з рекомендацій - підписуватися не на всі дошки користувачів, а лише на ті, що вам справді цікаві.

У рамках проекту ви також можете лайкати картинки, додані іншими, робити їх репости. Різниця між лайком і репостом у тому, що в останньому випадку ви розміщуєте зображення на одній зі своїх дошок.

Сайт активно розвивається. Однією з головних проблем зараз є його неповна стабільність. Іноді завантажені з компу зображення не зберігаються, іноді сайт недоступний. Це пов'язано з постійно зростаючою популярністю Pinterest, завдяки його великому потенціалу.

Реєстрація поки що тільки за запрошеннями. Хто хоче приєднатися, пишіть email у коментарях. Моя сторінка http://pinterest.com/didaio

Мітеньки

Mon, 24 Oct 2011 20:36:04 GMT

Шукав подібне два роки тому, знайшов випадково лише тепер. Хочу придбати "про всяк випадок", може і вам знадобиться )

Что такое митенки и где их взять?

Получить в подарок? Возможно!

Заходьте до мене в гості на facebook

Tue, 11 Oct 2011 08:00:11 GMT

Все ж таки не виходить у мене бути активно присутнім у LiveJournal. За цей час втратив будь-яке розуміння хто мене тут читає, стрічка друзів теж не блищить цікавістю. Після перегляду залишається враження наче з'їв несмачний обід - і щелепами працював, і шлунок повний, а задоволення ніякого.

Зовсім інша справа на фейсбуці. Від читання стрічки отримую багато користі. Думки друзів, посилання, якими вони діляться, дають справжню їжу для роздумів. Так само у зворотньому випадку: все, що мене цікавить/хвилює станом на зараз - є там. І рекомендації уподобаних сторінок, і враження від інших статей, і рефлексії особистого життя, і все-все-все.

Тому, друзі, запрошую вас активно долучатися до моєї сторінки Facebook.com/didaio. Там можна додати у друзі або просто підписатися на отримання моїх оновлень (кнопка Subscribe). Сподіваюся на ваш фідбек, хочу чути ваші думки )

Україні потрібен Месія

Mon, 10 Oct 2011 09:56:36 GMT

Локальні позитивні й негативні моменти були як за керівництва Ющенка, так і тепер при Януковочі. Але за обох президентів країна загалом швидко сповзає у прірву: фінансову, духовну, культурну, інтелектуальну. Незважаючи на те, що ці президенти абсолютно різні за світосприйняттям, цінностями, поглядами на державу і різним стилем управління.

Усвідомлення цього змінило мої погляди на постать наступного, бажаного для мене, Президента України. Раніше найважливішим фактором була демократичність, ліберальність. Тепер я розумію, що Україні потрібен національний герой, Месія, який за всіх неможливих, несприятливих обставин вчинить диво. Як, наприклад, Саакашвілі в Грузії. Майбутній Президент повинен мати розуміння яких змін потребує країна і мати силу волі для їх втілення.

При Ющенку влада була слабкою, розрізненою. Це вилилося у масштабне рейдерство по всій країні. За Януковоча влада централізована і зосереджена в одних руках. Це виливається в ті ж самі атаки на бізнес, тільки тепер конкретним угрупуванням, а не різними силами. Тож проблема зараз не у згортанні свобод, а у відсутності сили на найвищому рівні. Повинна бути людина для якої є ціль (наприклад, боротьба з хабарництвом) і вона не тільки має знати як досягти цієї цілі, але і матиме сили для вживання найрадикальніших заходів.

Шкода, що поки у вищих ешелонах влади таких людей непомітно. Але Месія і є Месія, приходить несподівано і чинить дива.

Соцмережі

Mon, 26 Sep 2011 13:04:44 GMT

З часу відкриття бета-тесту майбутніх версій LiveJournal став більше часу тут проводити. Раніше читав лише окремі журнали і майже не зазирав до френдстрічки. Тепер вже кілька днів її регулярно переглядаю. Нещодавно навіть створив якийсь запис. Можливо буду оновлювати журнал частіше.

Але все одно найбільш активний я у фейсбук. Про який сьогодні з'явився гарний текст 7 правил хорошего тона для жителей facebook. Всім дуже раджу.

Опозиція — це я

Fri, 29 Apr 2011 14:01:41 GMT

Останнім часом інформаційний простір сповнюється месиджами "в країні відсутня опозиція". Подаються різні аргументи цього твердження. То опозиція нічого не може протиставити "харківським" угодам, тільки піариться на них, прагнучи влади. То опозиція не може придумати нічого дієвого проти прапорів СРСР. Не знаю чи це просто співпадіння, чи критична маса відчаю в головах братів з пером набралася, чи дійсно все так погано, але маю на це свою точку зору.

Дійсно, парламентської опозиції в країні не існує. В країні відсутня альтернативна політика. І першу роль у такому становищі зіграли, на мою думку, далеко не репресивно-демотивуючі методи влади. Просто така в нас якість політики. Інтелектуалів, професіоналів немає ані серед влади, ані серед тих, хто усунутий від бюджетних потоків.

Але опозиція — це не лише частина з тих, хто пройшов у парламент чи намагається туди потрапити. Опозиція — це альтернативні погляди на те, що пропонує влада. Особисто я — опозиція до нинішньої влади. Також як і кожен з тих, хто незадоволений становищем у державі та діями казнокрадів.

Це я не зміг нічого протиставити "харківським" угодам, це я не можу нічого вигадати, щоб не допустити паплюження української землі червоним прапором смерті. Однак, є десятки, сотні людей, які мають натхнення, інтелектуальний потенціал і можливості це робити. Ми, опозиція, можемо зібрати багатотисячний мітинг, коли порушуються наші права. Можемо зорганізуватися і влаштувати траурну акцію в річницю інавгурації узурпатора.

На мою думку, саме ініціатива з низу, від мене, кожного іншого і далі — запорука формування потужної сили. Бо очікування порятунку країни від парламентських дядьків — теж саме, що в радянські часи формувати життя в країні наказами з гори.

Mr. Spontaneity

Wed, 06 Apr 2011 18:19:42 GMT

Моя надмірна емоційність призводить до спонтанності навіть у важливих речах. Початок виконання якоїсь роботи залежить не від "час / не час", "треба / не треба", а лише від одного "хочу / не хочу". От не хотілося дзвонити, хоча було треба, думав що і не зателефоную. А потім ХОП, захотілося і зателефонував.

P.S. Мало того, що пишу сюди, так ще і два записи за день. Давно такого не було. В усьому винен Бєгбєде

FriendsTimes

Wed, 06 Apr 2011 10:30:02 GMT

FriendsTimes, стрічка LJ-записів за мотивами діяльності ваших друзів — дійсно цікава штука! Раджу.

Три нотатки на полях

Fri, 11 Mar 2011 01:18:03 GMT

Мені здається, що у дні напередодні 8 березня я втратив щось дуже важливе.

***

Лише тепер зрозумів як можна було пропустити перші весняні співи пташок. Я почув їх за два тижні після початку. Вся справа в плеєрі. Вуха постійно зайняті затичками, щоб відгородитися від навколишнього. А того дня я спокійно обходився і без них.

***

Я не вмію любити. За мету на своєму шляху навернення до Бога, реалізації покликання я бачив вміння любити. Я цього прагнув і вірив, що це можливо. А тепер... тепер я не хочу любити. Дрібниця, що яскраво відображає переміну моїх шляхів. (Ба більше, саме у цей момент я взагалі не певен, що коли-небудь мав віру.)

Це нотатки більше для самого себе. Відчуваю, що воно занадто важливі, щоб забути. І сподіваюся повертатися до них, щоб краще проаналізувати. Сам не знаю чому воно публічні. Приступ ексгібіціонізму )

Погляд назад

Tue, 08 Mar 2011 23:52:56 GMT

Дивитися назад — погана ознака. Це значить що теперішнє не влаштовує, а майбутнє — як мінімум неясне, а то і взагалі лякає. Натомість я хворий на погляди назад.

У мене погана пам'ять, але навіть з нею я усвідомив одну річ.

Помилки — це завжди проміжні станції на якомусь шляху. Вони ніколи не трапляються випадково чи самі по собі, вони не беруться нізвідки.

Я живу. Роблю якийсь вибір. Усвідомлюю його наслідки. Але заспокоюю себе рожевим майбутнім. Це початок шляху, на якому кожна зупинка символізуватиме помилку. На станції "Помилка N" можна перепочити, випити, поспілкуватися з випадковими людьми. І поїхати далі. До наступної "Помилки N". Старовинна розбита дорога, якою мчаться екіпажи, чи сучасна швидкісна колія ведуть в одному напрямку. Рано чи пізно вони зупиняться на черговій станції, де знову можна буде випити, перепочити та познайомитися з цікавими людьми. Цих людей завжди вважатимеш посланих долею. Бо ж вони випадкові зустрічні, вони йдуть власним шляхом, вони цікаві й відкривають тобі самого себе. Назву станції волієш не помічати.

Цей шлях можна перервати. Зістрибни з екіпажу, натисни стоп-кран. Вкради коня і пришпоривши його гони в ліс, подалі від розбитої дороги. Не потрапити до наступної станції можна лише в один спосіб — прийнявши вольове рішення, зробивши вчинок. Хоча і в такий спосіб можна просто скоротити шлях до тієї ж таки станції.

Дивлячись у своє недалеке минуле я пригадую свої станції. Пригадую рішення, які приймав, пам'ятаю наслідки, які отримав.

Коли проїжджаєш 1, 3, 5, 10 станцій, то вже звикаєш до них. Рішення, які виношуєш в голові, більше спрямовані на те, як потрапити до наступної станції, ніж про пошук нових шляхів.

Я думаю: "Холодна цинічність принесе мені спокій. Не відкривати своє серце, розповідати вигадані історії, користуватися, щоб заспокоюватися". Це продовження того самого шляху, але я не хочу нових випробувань. Зламане гілля, яке проноситься навколо, коли змінюєш шлях, залишає по собі опіки, біль, шрами.

Три дні тому я міг би закінчити трьорічний шлях. За три місяці міг би закінчити перший етап іншого шляху. Натомість я пересуваюсь між станціями "Помилка N" і думаю як його продовжити.

Я шкодую про свої вчинки, тоді як інші називають їх правильними. Ті, інші, вони готові платити великі хабарі станційним наглядачам, аби лише вони вчасно перебивали назву станції. За великим рахунком їхати шляхом з перебитими назвами станцій не так вже й погано. Це заспокоює і навіть може надавати впевненості в правильному виборі. Головне — знати кінцеву мету поїздки, щоб звіряти свій шлях. А коли і мета відсутня, то око хоч-не-хоч чіпляється за погано перебиті дошки чи недозамальовані плакати. І тоді на допомогу приходить бар на станції, нові знайомі та доступ Wi-Fi у номері для одного.

Ляпання по клавіатурі

Mon, 28 Feb 2011 17:40:42 GMT

Є люди, які виконуючи свої професійні обов'язки одночасно дають вихід агресії. Мені такі професії здаються привабливішими. Різного роду спортсмени: викиди адреналіну і можливість безпосередньо подолати суперника. Актори, які можуть не лише викинути енергію, а і взяти від глядачів. Та навіть який-небудь конферансьє може так маніпулювати голосом, що будь-який боксер позаздрить. Або взяти музикантів. Незалежно від інструменту. Навіть з контрабасом можна влаштувати двобій і вилити на нього та глядачів все, що накипіло.

Але також є люди чия професія не дає таких переваг. Наприклад, я. Я негативно ставлюся до бійок, будь-які спортивні змагання для мене — це, максимум, хоббі. Практично єдине що я так-сяк вмію — це говорити і писати. Я можу висловити емоції, я можу описати їх, але я не можу дати їм вихід через написання літер. Навіть посилене стукання по клавішах клавіатури не допомагає. Тому залишається випускати пару в непристосованих для цього умовах: на дверях, людях, тому, що валяється під ногами та висить над головою.

Бо коли все кипить і зсередини тіло наскрізь пронизують шипи, дуже важко бути настільки обережним, щоб нікого на них не наштрикнути та не полити зверху окропом.

Важко подумати, що можливість професійно викидати агресію назовні зробить таких людей щасливішими. Будь-хто з тонкою душею буде відчувати неспокій. Але все-таки це вагомий фактор.

Зізнання, або діалог із собою

Sat, 19 Feb 2011 21:10:18 GMT

Невідомо що простіше - порозумітися із собою чи знайти "рідну душу". Особисто для мене пізнати самого себе, власні уподобання без нашарування нав'язаного суспільством - не легше, ніж запам'ятати риси, характерні іншій людині. Кілька голосних окликів "Та це ж я, колего!" у рівній мірі можуть бути вимовлені до самого себе або до когось іншого. Пізніше забуті, перекручені або неправильно сприйняті.

Пізнавати себе можна у різний спосіб. Аналізуючи власні думки, спостерігаючи за власними реакціями, читаючи написане. "Я не люблю парасольки. Вони викликають дуже багато складнощів. Та і дощ, який крапає безпосередньо на тебе, приємніший за той, що просто йде за вікном". Написано. Проаналізовано. Це про мене. Спочатку моя боротьба з парасольками була цілковито революційною. Людина без парасольки не сприймається сучасним суспільством. І це мені пасувало. Мені подобалося бути оригінальним. Останнім часом я почав бажати придбати собі гарну парасолю. Неодноразово прокручував у голові як я зайду до крамниці й буду собі обирати за кольором, відтінком, механізмом, але залишаючись особливим. Ці мрії так і залишилися нездійсненими. Мені краще без парасолі.

Власні думки. Замислюючись все одно не розумієш на що витрачаєш більше енергії - боротьбу з власними думками чи навколишніми схемами, правилами, підвалинами. (Останнє слово підказує словник, тому з'ясувати власні стосунки з мовами також не виходить.) Спільний фронт боротьби може об'єднувати абсолютно різних людей, але чи поєднає він мене з самим собою? Я намагаюся позитивно і терпляче сприймати перешкоди, що виникають на моєму шляху. Адже і куля може бути стимулом до виживання, а не прапорцем смерті, точно та яскраво встромленим у тіло. Не виходить. Ще мить тому я намагався сприймати світ "as is", а тепер не розумію що з того. Ось я переборю і полізу вперед, просто задля того, щоб лізти, а попереду немає нічого - там все одно смерть. То навіщо лізти? І це все власні думки. Їх важко приймати.

Буває так, що немає можливості поговорити. Внутрішні обмеження і реальні обставини, та хіба мало знайдеться перешкод, щоб поговорити? Тоді залишається листування. Особливо збочений вид листування - без адресата. Ти віриш, що він прочитає і зрозуміє. Натяки прозорі, чого не скажеш про думки. Але хочеться навіть не порозуміння. Просто його не вистачає. Так, як може не вистачати лише самого себе, проте в останньому випадку це розумієш не одразу. Роками люди живуть не маючи можливості поговорити з собою. Діалог, дискусія... Неважливо. Головне, що порозумітися можна лише розмовляючи. А як можна порозумітися з самим собою, коли не визнаєш себе, не бачиш себе, коли суспільство на кожному кроці повторює: "Розмовляють з собою самі лише шизофреніки". Діалог з іншою людиною не набагато простіший. Хоч це і не картається суспільством.

Він схожий на мене. За їжею, поглядами, проблемами. І він - не такий як я. Досвід спілкування з людиною, яка була в усьому схожою на мене - це те, чого б я ніколи не хотів повторити. Але ті, хто може мене зрозуміти і відчувають подібне до мене - неймовірно захоплюють. Так багато суперечностей. І добре, що він - не такий як я.

Увесь зміст цих 3000 символів можна було б передати кількома словами. Але це було б повторенням і зайняло дуже мало часу. А так створилося відчуття розмови з ним. І, напевно, він це почує.

Прошу всі земні та позаземні сили визнавати цей текст як такий, що написаний 29 листопада 2010 року.

Шукаю роботу

Thu, 17 Feb 2011 07:09:14 GMT

9 ранку. У більшості громадян розпочинається або триває робочий день. А я залишаюся виключеним з таких подій.

Друзі, я шукаю роботу в Дніпропетровську. Якщо ви або ваші рідні, знайомі, недруги, роботодавці, орендатори, кохані, сусіди, друзі батьків, собутильники маєте вакансії у сфері журналістики (масових комунікацій), зголосіться, будь ласка!

Резюме я сприймаю як оголошення на ринку з продажу рабів, але готовий ним поділитися з кожною зацікавленою особою. Журналістикою я займаюся з 2005 року. Останнім часом мав обов'язки прес-секретаря.

Я буду вдячний за будь-яку допомогу і поширення цього запису!

Межі внутрішнього світу, або крихкий спокій

Tue, 15 Feb 2011 01:03:57 GMT

Іноді щось дрібне та незначуще може допомогти зрозуміти речі глобальні й на перший погляд абсолютно непояснювані. Так відбулося і зараз.

У гол.ролях:
- нічна спрага;
- 2л пляшка Пепсі;
- радіо-телефон.

Масовка:
- думки;
- сміття;
- скупчення дротів.

Дія 1. Вона ж остання. Відбувається у моїй кімнаті.
Я сплю. Прокидаюся. Чи від того, що рано заснув, чи від спраги. На задньому плані є розуміння, що я можу і не заснути після того як поп'ю. Поволі думок стає все більше, деякі повертаються зі свого вечірнього променаду, вони мене непокоїли перед сном, деякі — вже півтора тижні живуть у мене. Непрошені гості, вони прийшли і тепер кожен початок мого часу, незалежно від доби чи психолічно-фізичного стану, знаменується ними. Якби я був Святим Писанням, то про це було б написано так: І був Початок, і постали ЦІ думки. Ось вже півтора тижні моїми першими думками є вони.

Мій внутрішній світ поки що у безпеці. Все відбувається у моєму власному розумі. І я доволі спокійний. Якби ця п'єса мала постійний оркестровий супровід, то на цьому місці заграла б якась тривожна музика. Дія зав'язалася, глядач в очікуванні.

На авансцені пляшка, телефон, масовка.

Пляшка стоїть серед сміття біля мого ліжка ближче до правого боку. Вона стоїть надійно, не хитається. Але коли її береш у ночі, то повернути чітко назад не виходить. Доводиться протискати її, врівноважувати. Останніми днями необхідність виконання цих дій мене дуже дратувала. Ближче до лівого краю ліжка сміття немає, але там дуже багато дротів. І завжди є небезпека їх потягнути. Але не сьогодні. Я хочу поставити пляшку без зайвих маніпуляцій. Я п'ю, жадібно, з насолодою пропускаю темно-синій напій через зуби, язик, мені подобаються звуки, як Пепсі переміщується з пляшки у мій шлунок за посередництвом мого власного рота. Закручую пляшку. І ставлю її ліворуч. У небезпечне місце. Голова зайнята моїми думками.

Пляшка чіпляє дроти і тягне за собою телефон, який падає на підлогу з неймовірним гуркотом. Цей шум розриває мою свідомість. Зовнішній світ зі своїм сміттям, дротами, пляшками і телефонами виконав свою брудну справу. Він увірвався в моє внутрішнє. Я ще роблю спроби цього не помічати. Позірно не звертаючи уваги на все це, я знову лягаю, щоб заснути. Але задньої передачі немає. Я більше не господар у своїй голові. Думки рояться, стукаються у стінки черепу, хаотично відбиваються, наштовхуються одна на одну. Вони неприємні, пекучі, вони повертають у реальність. Прокручується завтрашній день, спогади, відбувається спроба якогось аналізу, хочеться зробити якісь висновки, але все марне. Я оточений зовнішнім світом. І від думок, які б я не хотів мати, нікуди не втекти.

Я встаю. Пляшку втискаю у сміття. Поправляю телефон. Я готовий був зробити це на ранок. Прокинутися, привести все до ладу. І жити в гармонії. Але зовнішній світ не цікавлять мої власні плани.

Сцену закриває завіса. Світло прожектора відбиває на ній цифри 0:1, 0:2, 0:3 і т.д. Останні змінюються з калейдоскопічною швидкістю. Зовнішній світ виграє з розгромним рахунком.

Потреба оцінювання моральності творів

Wed, 22 Dec 2010 14:00:20 GMT

Я підтримую діяльність комісії з моралі й лист кардинала Любомира Гузара до Януковича на захист НЕК.

Можна казати про недоліки в роботі НЕК, але загальна мета цього органу дуже важлива. Сучасний світ переповнений різною інформацією і повинна бути структура, яка б давала моральну оцінку публічним витворам мистецтва. Наприклад, багато шуму було навколо заборони "Бората" і критики "Сауз парку" НЕКом. Але, на мою думку, і вона мені здається об'єктивною, ці продукти є дійсно аморальними. У суспільстві є категорії людей, які в силу об'єктивних причин не мають ще власних моральних орієнтирів (наприклад, діти), і повинна бути структура, яка б наперед вказувала, що представляє небезпеку для таких людей.

Не можна змішувати "добро" і "зло". Я розумію, що зараз можна отримати доступ до всього, але це не означає, що не потрібно попереджати про небезпеку, давати оцінку тому, що несе загрозу. Кожна людина створена Богом вільною, тому може пірнути в штормове море, але на кожному березі завжди є попередження про штормову небезпеку. Сучасна пост-радянська молодь і так немає моральних авторитетів, а повний розгул інформаційного "бруду" тільки руйнує суспільство.

Як протестує Дніпропетровськ

Thu, 25 Nov 2010 12:03:59 GMT

За 15 хвилин до початку акції протесту проти Податкового кодексу в Дніпропетровську невідомий злочинець вилив зелену фарбу на обличчя одному з організаторів акції. У цей час на місці мітингу ще не було жодного міліціонера, крім ДАІшників, тому чоловік спортивної статури швидко убіг. Невдовзі з'явилися правоохоронці, які зі слів постраждалого і свідків склали протокол.

Загалом на центральну площу міста-мільйонника зібралося близько 200 невдоволених діями влади. Більша частина з них – приватні підприємці, працівники міських ринків та магазинів.

Організаторами акції виступив "Союз радянських офіцерів", і поруч з закликами до повстання проти капіталістів лунали слова на захист приватної власності. За словами одного з організаторів: "Ми 5 років підтримували Януковича, але на місцевих виборах жоден з нас не став депутатом. Натомість, міський голова Куліченко перед виборами вступив до "Партії регіонів" і тепер не бажає навіть слухати громадян".

Акція проходила в дусі вільного мікрофона, коли кожен міг звернутися до зібраних і поділитися своїми думками. Мікрофон був встановлений на постаменті пам'ятника Леніна, поруч стояла шибениця з трьома зашморгами: податковий - від Тігіпка-Азарова, газовий – від Мєдвєдєва-Януковича та пенсійний – від тих-таки Тігіпка-Азарова.
Настрій на акції, на якій був присутній лише один прапор - державний, можна передати одним словом – накипіло. Люди ділилися своїми проблемами, і було зрозуміло – цим людям остогиділо, що вони чужі на своїй землі. Крім цього мітингу в них немає жодної можливості протистояти свавіллю влади, з яким вони щодня зустрічаються: житлово-комунальні проблеми, побори від податківців тощо.

Кожен з тих, хто виступав, незалежно один від одного, закликали до єднання. "За нас ніхто цього не зробить", "200 осіб – це дуже мало. Це проблема не лише підприємців, а кожного", "Якщо ми не об'єднаємося, вони зроблять з нас рабів", "Вони нас хочуть кинути у злидні", - з такими закликами зверталися до людей. Не один раз лунав заклик приводити з собою друзів, знайомих, сусідів по торгових точках, щоб було не кількасот людей, а мінімум кілька тисяч.

Один з мітингувальників заявив, що останні події в Україні стали для нього першою надією на добре майбутнє України. Адже вперше за 9 місяців, коли розпродаються стратегічні підприємства, набираються борги, люди зібралися разом і відстоюють власні інтереси. "Незалежно від кодексу, від назв партій, ми мусимо розуміти, що все залежить тільки від нас. І тільки разом ми зможемо захищати свої інтереси", - заявив учасник протесту.
Також підприємці ділилися один з одним інноваціями Податкового кодексу про те, що він не просто створить проблеми, а взагалі зруйнує клас підприємців. За словами однієї з тих, хто виступав: "Ви не зможете працювати без касового апарату, бо змушені будете доводити свої доходи і витрати, підтверджувати їх офіційними документами. Ви не зможете зробити "липову" накладну від якоїсь фірми, бо юридичним особам заборонено працювати з фізичними. Податківець у праві буде сам визначати, на яку суму у вас товару, незалежно від ваших цінників. А незгода сплачувати штрафи призведе до пені, яку сплачуватимуть навіть ваші нащадки".

У багатьох підприємців Дніпропетровська є страх брати участь в акціях протесту. Вони бояться втратити своє місце, бояться, що їх заберуть до міліції тощо. На що учасники мітингу відповідають: "Якщо ви зараз дасте провести цей кодекс, то за кілька місяців і так втратите усе".

Під час акції протесту дніпропетровці збирали кошти на підтримку київського Майдану, неодноразово лунало гасло: "Київ, ми з тобою!". Оплесками була зустрінута розповідь підприємців про їх поїздку до Києва 22 листопада. За їх словами київський Майдан був дуже радий, що нарешті на ньому з'явилися представники Дніпропетровська. До речі, саме ця група дніпропетровців залишилася 22 листопада охороняти сцену на Банковій. Але через невелику кількість до них пізніше приєднувалися протестувальники з інших областей.

Після закликів організаторів до партії "Батьківщина", "Партії Регіонів", "Сильної України" та ін.. прийти на Майдан і пояснити народу, чому до людей не дослухаються, виступив лише голова фракції партії "Батьківщина" в міськраді Максим Курячий. "У п'ятницю голова обласного осередку Антоніна Ульяхіна виступила на сесії облради з закликом про вето на Податковий кодекс. Вчора, на сесії міськради, наша фракція виступила з аналогічною заявою. Ми – разом з вами. Наші юристи – разом з вами", - заявив Максим Курячий".

Станом на 13 годину акція ще тривала. Наступний мітинг проти Податкового кодексу в Дніпропетровську відбудеться 29 листопада о 10:00 на центральній площі.

Продаю 17" TFT-монітор Sony SDM-X72

Mon, 11 Oct 2010 13:57:48 GMT

Продаю 17" TFT-монітор Sony SDM-X72. Початкова ціна 500 грн. Аукціон триває до середи.

Онлайн-ТБ гарної якості

Fri, 01 Oct 2010 06:29:55 GMT

Порадьте, будь ласка, сайти, на яких у гарній якості можна переглядати онлайн канали ТБ (рос., укр.), а також сайти, де в не менш гарній якості доступні для онлайн-перегляду різноманітні фільми.

Мінлива доля?

Thu, 30 Sep 2010 15:35:52 GMT

Кандидатом в мери Дніпропетровська від "Нашої України" обрано Загіда Краснова. За таке рішення проголосували 44 з 52 делегатів Конференції міської організації НУ. Ця подія - яскравий показник відсутності будь-яких моральних принципів, як у партій, так і у висуванців. І це стосується не лише "Нашої України".

До міської ради поточного скликання Загід Краснов потрапив за списками партії Павла Лазаренка "Громада". Увійшовши до коаліції з "Партією Регіонів" та іншими януковощами 5 років тому, Краснов став координатором більшості. Не знаю наскільки це була "весільна" посада, але вплив на приймання рішень міськрадою у Краснова був чималий. За пару років до нинішніх виборів він створив типу"громадську" організацію "Громадська сила", яка допомагала мешканцям з проблемами ЖКГ (утеплення будинків, ремонт під'їздів, будівництво дитячих майданчиків). Краснов весь цей час залишався координатором більшості. Іноді критикував владу, але дуже стримано, а також нинішнього мера.

Після обрання Януковоща Президентом і зміни політичних реалій в країні, нинішній мер і ще один його конкурент вступили до "Партії Регіонів", конкурент став другим першим замом і відмовився балотуватися, а нинішній мер вже майже 100% залишиться і на нову каденцію. Загід Краснов залишився не при справах. Після цього він почав гучно критикувати владу, розповідати як мер не дає йому ефірів, не бажає виступати на дебатах, а також застосовує силові методи в боротьбі проти підприємств, пов'язаних з Красновим.

Останньою краплею для мене в цьому дивовижному коктейлі посад стало висування Краснова "Нашою Україною". Людина, яка все своє життя свідомо була проти Ющенка і "помаранчевих", яка погано говорить навіть російською (не кажучи вже про володіння українською) висувається партією, що називає себе захисницею національних цінностей.

Напевно у Краснова і місцевої НУ (яка розвалилася задовго до столичної) вже настільки немає ілюзій щодо свого політичного майбутнього, що така пляма в їх біографії вже нічого не зіпсує. А гроші, як відомо, мають цілком конкретну цінність.

Відмова від настирливих сервісів LiveJournal

Tue, 28 Sep 2010 11:54:31 GMT

Для того, щоб відмовитися від безлічі настирливих рекламних "послуг" LiveJournal, у т.ч. і останньої LJ Times, яка виринає на увесь екран, достатньо зробити одну просту дію:
- зайти у вкладку "Відображення" (Display)" налаштувань рахунку LJ і зняти пташку в найнижчому рядку "Російськомовні послуги".

Справа в тому що до англомовних користувачів LJ ставиться з більшою повагою і не пропонує їм різну маркетингову дурню. А ось на російськомовних експериментує "без страха и упрека". Тому відмовившись від російськомовних послуг отримаєте спокій і чистий екран.

Моє монаше життя закінчилося не розпочавшись

Sat, 18 Sep 2010 11:12:08 GMT

Я вже повернувся додому. Приїхавши до монастиря і пробувши там добу вирішив за краще повернутися додому.

Коли я був там влітку протягом двох тижнів, то відчував дуже великі страждання всередині. Не розумів, що я там роблю. Але коли пізніше роздумував над тим, то визначився, що виконання Божої волі для мене важливіше над усе і що Він з цим неспокоєм щось зробить.

Приїхавши розпочинати постулат я мав такі самі відчуття. Від'їзд, перебування там... Мене просто всього "крутило" зсередини. Я не розумів звідки черпати порятунок від цього душевного тягаря, де шукати розради. Конкретної, такої, щоб приносила полегшення. Розумію, що найбільше щастя дає Бог, але хотів почувати себе добрим. Якщо вдома, навіть працюючи 9 годин, після роботи я можу подивитися фільм, зустрітися з друзями, провести час так, як мені хочеться, то там я не бачив такої можливості. Також я міг терпіти ці страждання протягом якогось визначеного часу, але не хотів такого на все життя. Ціною таких страждань, як моїх особистих, так і моїх рідних, я не хотів жити.

Ці враження суб'єктивні, бо інший хлопець який був там цей час зі мною почував себе добре. Так, було щось погане для нього, але загалом йому там було добре. Чого не можу сказати про себе.

Я вирішив не подавати заяви з проханням прийняти мене до постулату, щоб не виглядати лицеміром, який на папері пише одне, а в думках має лише бажання виїхати звідти. Порадившись, купив квиток і поїхав додому.

Не знаю яким буде моє життя далі. Їдучи туди, умовно "в нікуди", повертаюся я також без конкретних перспектив. 2,5 роки я мав одне уявлення про своє майбутнє і життя в світі (родина, праця, забезпечення) мене не дуже турбувало. Тепер все доведеться починати з нуля.

Не знаю, що є причиною таких моїх хитань. Чи дійсно Бог від мене не хоче монашого життя, чи я ще не дозрів до цього... На зараз я навіть не хочу чути Бога, що Він мені говорить, бо навіть коли молився цю добу в монастирі було розуміння, що все таки Бог пропонує мені монаше життя.

Далі буде.

Розпочинаю монаше життя

Thu, 02 Sep 2010 14:32:21 GMT

Вже і забув, коли востаннє запускав Semagic. Стрічку друзів перевіряю, але нерегулярно. Частіше ходжу в окремі журнали. Зараз же нагода дуже важлива і приємна, адже цей момент (коли напишу до блоґу про свій вибір) я тривалий час уявляв собі й чекав на нього.

За кілька днів я розпочинаю життя в монастирі Ордену Братів Менших Капуцинів Римо-Католицької Церкви. Там я буду проходити перший етап формації — постулат. Він триває один рік. Його головна мета — перше знайомство з орденом і ордену зі мною. Я, разом з іншими хлопцями, які виявили бажання також розпочати цей шлях, будемо вивчати основи християнської віри та допомагати у служінні монахам. За постулатом в Україні йде постулат у Польщі, в Краківській провінції Ордену, до якої належить українська віце-провінція. Пізніше буде рік новіціату, після якого складаються перші тимчасові обітниці чернечого життя. А далі шість років у духовній семінарії. Стандартно підготовка займає 10 років, тоді складаються вічні обітниці й відбувається таїнство рукоположення у священики. Але від цього стандартного плану можуть бути різні індивідуальні відгалуження. Підготовка може проходити в іншій країні чи тривати більше або менше років.

Тому впевнено можу говорити лише про одне — я їду до монастиря.

Наскільки? Не знаю. Коли я мав змогу там пожити пару тижнів, то це були одні з найскладніших днів у моєму духовному житті. Спокуси сатани б'ють у саме серце і заповнюють розум. Але водночас досвідчував і неймовірної Божої благодаті та сили заступницької молитви людей, які за мене молилися. Тоді ж і усвідомив, що витривалість у покликанні залежить від відкритості на Бога. Настільки наскільки буду довіряти Йому, а не покладатися на свої сили, настільки буду витривалим. Я усвідомлюю, що не маю сил для того, щоб жити там навіть місяць ;) Тому не виключаю, що за якийсь час повернуся додому.

Своє покликання я розпізнав 23 травня 2008 року. З того часу були різні події, ситуації, кризи і підйоми, в яких я дозрівав для того, щоб прийняти це рішення і спробувати піти шляхом, який, наскільки розумію зараз, визначив для мене Бог.

Я йду до монастиря і готуюсь стати священиком не для того, щоб займатися релігією, робити кар'єру в Римо-Католицькій Церкві. Я, як людина, мав зовсім інші плани на своє життя і мені подобаються інші заняття. Але, уповаю, Бог відкрив мені мету, з якою Він мені дав життя. Дав мені таланти і дари, які можу використовувати для проголошення Доброї Новини і говорити про Спасителя. Водночас, моє серце потребує особистого навернення. І, наскільки я розпізнаю, Бог відкриває мені, що францисканський шлях в Ордені Капуцинів — це і є дорога мого навернення. Шлях, на якому зможу приготувати своє грішне серце, щоб прийняти Його любов наприкінці днів. Найбільше у своєму житті я хочу виконати Божу Волю.

В інтернеті я буду дуже рідко, але все ж таки буду. Тому зв'язок зі мною можна тримати через email або Facebook, де також буду писати про поточні події. На Facebook також зберігатимуться мої актуальні контакти, включно з поштовою адресою.

Докладніше ознайомитися з Орденом Капуцинів можна на офіційному сайті.

Дякую всім, з ким мав радість спілкуватися, сперечатися, миритися. Всім, хто не боявся висловлювати свою думку, завдяки чому змінювалися і мої погляди. Впевнений, що багатьох з вас, кого знаю лише віртуально, не забуду ніколи. Дякую за все добро, яке досвідчив від вас. І за недобрі слова, через які відкривалися гріхи мого серця.

Прошу, якщо будете мати натхнення, моліться за мене, щоб зміг виконати волю Бога.

Нехай Він наповнить ваші серця миром і любов'ю та благословляє Святим Духом!

СБУ повертається до радянських, тоталітарних практик

Tue, 25 May 2010 09:19:50 GMT

18 травня ректора Українського Католицького Університету хотіли зробити сексотом СБУ. Для цього був використаний метод, традиційний для КДБ.

1. Підписання такого документа, як цей лист, що був мені запропонований до підпису, рівнозначне зі згодою на співпрацю з СБУ. Особа, яка його підписує, властиво, погоджується зі змістом листа та з можливими його наслідками. У практиці радянських спецслужб поставлення підпису на документі, який був написаний КДБ і зберігався там, було основним методом вербування таємних інформаторів (сексотів).
2. Такі методи не мають відомих (мені) прецедентів у незалежній Україні в досвіді УКУ та Львівського Національного Університету, чийого довголітнього ректора (і колишнього міністра освіти і науки 2008-2010 рр.) Івана Вакарчука я спитався безпосередньо після цієї зустрічі. Ці методи були добре відомі в радянські часи.
3. Конфіскація листа після підписання робить його і підпис інструментами для використання СБУ на власний розсуд.

З меморандуму ректора Українського Католицького Університету о. Бориса Ґудзяка про відвідини УКУ представником Служби Безпеки України

Раджу всім без виключення ретельно ознайомитися з повним змістом меморандуму.

Імпотентна опозиція

Tue, 27 Apr 2010 07:52:10 GMT

"Регіоналам" фактично з першого разу вдалося ратифікувати угоду по ЧФ. Якщо згадати приклади приймання законів та постанов про СОТ, НАТО часів Ющенка і боротьби проти них тодішньої опозиції, то бездіяльність нинішніх опозиціонерів просто вражає.

І цифра $330 за тис. кубометрів газу, яку озвучує Росія, стане в нагоді, коли майбутня влада спробує денонсувати цю угоду. Тоді доведеться сплатити різницю за кожен місяць дії угоди. Ясно, що Україна на це буде неспроможна.

Приветствую российских моряков будущего на исконно российских землях! Слава Крыму и флоту! Да будет незавбен Янукович Виктор Федорович! Россия и Украина — навеки вместе!