October 17th, 2007

Голодомор

Вибух будинку. День четвертий, коротко

Даремними були мої сподівання на запас сил. Вчора увесь день пробув там і повернувся до дому зовсім безсилий. Тому коротенько розповім про найважливіші події вчорашнього дня, тим більше, що якоїсь нової грандіозної інфи немає.

Вчорашній день у чергове довів, що людина здатна призвичаїтися до будь-яких умов. Навіть у такій надзвичайно важкій ситуації, яка склалася на 1-му масиві Перемога у Дніпропетровську люди вже увійшли в якийсь ритм. В їх діях вже проглядає більше продуманості, ніж емоційності. Люди вже думають про майбутнє. Розмірковують над запропонованими варіантами компенсації житла. Намагаються врятувати хоч-якісь речі зі вцілілих квартир.

Collapse )

Creative Commons License
Цей текст можна використовувати лише в некомерційних цілях з обов’язковим зазначенням джерела і посилання.

P.S. Вчорашня жалоба — це був жах. У маршрутках музика, на радіо музика, на каналах — розважальні передачі. М1 навіть не змінив сітку мовлення. Тільки чорні стрічки та приспущені прапори нагадували про трагедію. Але біля штабу хтось додумався поставити столи, на яких виставили списки загиблих. Там же можна було ставити свічки і покладати квіти.
пуста шафа (rainy_icons)

Вибух будинку. День четвертий, доповнення

Зовсім забув найголовніше.

Вчора після допиту затримали гендиректора "Дніпрогазу". Тимчасово його обов'язки виконуватиме останній доприватизаційний гендир. Саме він відповідатиме за перепідключення газу.

Раніше були затримані заступник гендира та головний інженер.
Близькість

Відсутність сумління

Зараз над моїм будинком був феєрверк. Вчора теж десь у місті "стріляли".
Що з цими людьми зробило життя, що вони не розуміють таких елементарних речей як співчуття?

Я сам буває сміюсь неподалік від будинку, де все трапилося. Ніхто не каже, що 46 млн. громадян мають надягнути чорні хустки, піти в монастир чи ще щось. Для нас, на щастя, життя продовжується. Але 13 числа життя кожного з нас змінилося. Далі наше життя триватиме вже з пам’ятю про дніпропетровські події. Ми можемо забути дату, точну кількість потерпілих, ми можемо забути багато деталей. Але я впевнений, що ми ніколи не забудемо самої трагедії. Особливо тоді, коли чергове нещастя торкнеться особисто нас.