Di Daio (didaio) wrote,
Di Daio
didaio

"Штольня": як це було

Сходив я на перший український трилер "Штольня". Крім мене у залі було ще дві людини.


Мушу визнати, я запізнився на сеанс. Була приємна розмова з дівчиною, ну і я спізнився.
Перша несподіванка мене чекала біля кас. Там було продано лише 2 місця. А ще продаж квитка знімав невідомий оператор. Мабуть це була моя мить слави. Прийти у напів порожній кінотеатр і підпасти під око відеокамери.

Як виявилося, 10 хвилин, на які я запізнився, суттєвої ролі у фільми не відігравали. Мабуть там представляли героїв (Біту, Вікі, Катю, Малька та Дена), їх керівника та було зображено їх відправлення на археологічну практику. Це я так думаю, що могло бути спочатку.
Коли я зайшов до зали, то один з головних героїв як раз трусив металеві іржаві ґрати, і вимагав від своїх друзів негайно "спуститися в штольню". Потім була "вечірка під кастром", пошуки керівника і біганина по "штольнє". У кінці головні герої знайшли те, що шукали. Поміж біганиною та кінцем кількість героїв постійно зменшувалося. Когось поїли пацюки, а керівника, наприклад, "тупо" застрелили.

"Але як же це все виглядало, яке враження викликало?", — цілком слушно запитаєте ви. Я спробую розповісти.
Фільм не україномовний. Це пародія на українську мову. Параноїдальна думка — фільм було знято на російські гроші, щоб цілком вбити надію українців на гарну українську мову в кінотеатрі. Крім того, що головні герої постійно вживають суржикові форми, вони ще й не знають про кличний відмінок.

Актори — нічого особливого. Звичайні хлопаки та дівчата. Сказати, що вони актори — я не можу. Вони звичайнісінькі хлопаки та дівчата. Хоча може в цьому і полягає їх акторська майстерність.

Режисура і сценарій — погані. Події відбуваються лише для того, щоб вони відбувалися. Весь сценарій вкладається у декілька слів: герої бігають по колу і гинуть.

Операторська робота — непогана.

Освітлення — сподобалося. Світ стін у штольні у мене викликав майже реальне збудження.

Саундтрек і звук — сподобалися, за 5-тибальною шкалою ставлю 5 ;).

Якщо ви прочитали все вищевикладене, то вже зрозуміли головні недоліки фільму. Тепер я спробую детально зупинитися на своїх емоціях і думках.
У деякі моменти мені було дійсно страшно. Ну, погодьтеся, що дивитися як впритул розстрілюють людину середнього віка, яка одна зі всього фільму розмовляє пристойною українською, не дуже "прикольно". Або дивитися як пацюки з'їдають дівчинку, яка мені дуже сподобалося (мені подобаються дівчата такого типу). Але весь цей страх, вся ця біганина не мали під собою жодної думки, жодного сенсу чи натяку на сенс.

Після "Штольні" я мав нагоду подивитися один з фільмів допрем'єрних показів "Французької весни" — "Місця в партері". Тому мені було з чим порівнювати.
"Місця в партері" — це не шедевр французького кінематографу, у цьому фільмі не грають видатні актори, та і ідея не блищить новизною. Але фільм цікаво дивитися! "Місця в партері" містять хоч і банальну, але дуже важливу думку — ТРЕБА РИЗИКУВАТИ, треба брати своє життя у свої руки! А актори хоч і не видатні, але повністю справляються зі своїм завданням. Їм віриш.

Ви можете заперечити мені, що порівнювати український та французький кінематограф не варто. Мій контраргумент — а з чим варто порівнювати український кінематограф? Чи не потрібно українським фільмам прагнути професіональних висот? А може порівнювати з Голлівудом, як це роблять у сусідній Росії? Та ні, краще порівнювати з французькими середняками, а не шедеврами. І я вам наведу ще один аргумент: у французькому кіно наголос робиться на авторську ноту, а не гроші та масовість, як у випадку з голлівудськими фільмами.

"Штольня" — це вже третій український фільм за останні два місяці. І вже можна говорити про тенденції сучасного українського кіно. Сучасне українське кіно — це кіно без думки та майстерності. Бажаючім сказати, що майстерність не може з'явитися без грошей, я відповім — ці фільми не безкоштовні. Для них знаходять гроші, але витрачають невдало.
Тому мій варіант виходу з кризової ситуації полягає в наступному — треба влаштовувати революції. Революцію в літературі, революцію в кіновиробництві і ще багато революції. Бо вже очевидно — еволюційним шляхом ситуацію змінити не виходить. За 14 років правління попередніх керманичів ми повністю загубили свою родзинку, забули про свої можливості і стали аморфними амебами. Ми повинні виходити на вулиці і проспекти, оточувати мінкульт та кіностудії, цілодобово мітингувати під дачами режисерів та акторів не даючи їм спати! Ми мусимо це робити, бо крім нас це, вочевидь, вже нікому не потрібно!

В українських фільмах нам потрібні ідеї , а не суржикові форми, конопля та вбивства!!!
Tags: враження, культура, кіно, міркування
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 9 comments