Di Daio (didaio) wrote,
Di Daio
didaio

Як я у театр ходив

Поступово до звання Дніпропетровська "економічна столиця України" додається "театральна столиця України". Хоча, як перше, так і друге викликає дуже великі сумніви.
До Дніпра стали навідуватися "Чорний квадрат", Євґеній Ґрішковєц, а останньою ластівкою став "Театр 19" з виставою "Хулія славлю!". Щоб не прогавити остаточного перетворення рідного міста на щось культурне, я вирушив до театру.

Українська культура і я — це явища доволі різнопланові. Я про неї (культуру) знаю не набагато більше, ніж вона про мене. Тому відразу впізнати Сергія Бабкіна, головного героя (з огляду зацікавлень дніпропетровських глядачів) "Театру-19", мені не вдалося. Не вдалося мені впізнати й інших акторів, бо я просто не знав, хто грає. Втім, це не завадило мені поринути у виставу і, що не менш важливо, отримати задоволення. Я сміявся до сліз, коли бачив викрутаси, що відбувалися на сцені. Я дивувався майстерності одного з акторів (помилково вважаючи, що це і є Бабкін). І весь час я слухав коментарі окремих представників культурної глядацької аудиторії, що розташувалися поза мною.

"А шо на укрАінском?" — було перше, що промовив хлопець, після початку.
"Шо-шо? Фінвідділ?", — питала його сусідка. "Ну, фінатдєл, фінансавий атдєл", — відповідав укрАінєц.
"А шо такоє хусточка?", — у свою чергу дивувався хлопак. "Ну ета... Платочєк!", — пояснювала представниця економічної столиці України.
"Фу. Бикани", — обурювався хлопець на мобільний телефон, що задзвонив під час вистави.

Так і йдемо шляхом поступової культурізації та українізації до світлого майбутнього.

P.S. Аншлагу не було, аплодували несамовито.
Tags: дибр, діалоги, спостереження, театр
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 4 comments