Di Daio (didaio) wrote,
Di Daio
didaio

Одновре́ме́нно

Другий спектакль Ґрішковца у Дніпропетровську був не гіршим і не кращим за попередній. Він був іншим. І крім іншої назви та сцени, тут був інший Ґрішковєц та інша публіка. Люди, які сиділи і чекали закінчення, люди, які пішли не дочекавшись закінчення, люди в яких дзвонив мобільний. Ґрішковєц з посадженим голосом, з багаторазовими зауваженнями і поворотами поза межі спектаклю. Але все це відходить на другий план, коли на сцені Він, а в залі Ти.

На відміну від "Як я з’їв собаку" в "Одночасно" було більше загальних слів та емоцій. "Одночасно" одночасно простіший і глибший за свого попередника. Чи є хтось, хто не стикався з неможливістю описати щастя, відчути себе щасливим, отримати бажане? Мені здається, що таких людей просто не існує. Але всі ці слова, вся риторика Євґєнія Ґрішковца надавала їй більшу вагу і глибший сенс. Ґрішковцу вдалося донести, щонайменше до мене, просту істину: пошуки щастя як і моменти задоволення відбуваються одночасно. Можна робити що завгодно, але щастя постійно буде настільки ж близько як і далеко. Ґрішковцу не вдалося захопити зал своєю енергією, злитися з глядачами.

Були оплески і був аншлаг. Будуть нові спектаклі, нові аншлаги, нові мобілки. І до нас знову приїде інший Ґрішковєц.



Фото: Ігор Співак
Tags: враження, театр
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 1 comment