То що ж це? Примусова українізація? Ні, бо держава лише дала поштовх для певних змін, все інше — добровільна справа кожного.
Завтра минає тиждень, як в дію увійшла постанова уряду про введення квот на трансляцію україномовних сеансів у кінотеатрах. З виконанням цього "наказу" вже виникли певні труднощі. У Дніпропетровську жоден з кінотеатрів не демонструє україномовні стрічки і не збирається цього робити. Наступний крок за контролюючими органами та українськими громадянами, які мають писати скарги власникам кіномереж та до державних установ. Але попередні сеанси українською, ще до вступу в силу даної постанови, довели — якість переважає мовні преференції. На україномовні "Тачки" та "Піратів-2" люди йшли не тільки з почуттів патріотизму, але й через вищу якість дубляжу. Україномовні сеанси цих стрічок назбирали більше коштів, ніж російськомовні, приблизно на 15%.
Що це? Примусова українізація? Ні, це виконання державою своїх обов’язків, це дотримання Конституції. Чи погано те, що уряд прийняв цю постанову? Ні, бо це лише створило вибір для глядачів і підвищило якість дубляжу.
Останнім часом дуже багато доводиться чути про небажання розмовляти українською, щоб не псувати мову, про небажання дивитися українською через острах не зрозуміти. Це все є свідченням превалюювання стереотипів над здоровим глуздом у пересічного українця.
Що в такій ситуації має робити держава? Вона має забезпечувати виконання законів і встановлення єдиних правил гри на ринках. Гуманітарний розвиток нації безпосередньо залежить від дій влади. І називати виконання прямих обов’язків примусовою українізацією — це зайвий раз демонструвати стереотипне, зашорене мислення. Українська влада за 15 років не прийняла жодного рішення, яке б обмежувало громадянина у використанні тієї чи іншої мови.
Зараз можна констатувати лише той факт, що держава недостатньо контролює гуманітарну сферу життя країни і діяльність господарюючих суб’єктів нагадує судоме борсання у потоці, ще несе до водоспаду.
Що ж має робити держава принаймні для вирівнювання мовної ситуації? На мою думку, найголовніше — це реформування освіти. Починаючи з вихователів у дитсадках, які мають говорити пристойною українською з дітьми і закінчуючи наведенням ладу з викладанням державною мовою у вишах. Це потребує великої кількості кваліфікованих спеціалістів, які б вміли викладати українською. Тому очевидним є створення окремого освітнього закладу для підготовки україномовних освітян. Друге — це стимулювання створення україномовних курсів для пересічних громадян. Я вважаю, що ця діяльність має ліцензуватися, а якість виконання ліцензії повинна бути під пильним контролем. Ну і звісно впровадження змін у видавничій галузі.
Головне, на що має робитися наголос — це якість. Пересічний громадянин України володіє українською у достатній мірі, щоб почати сприймати український продукт. Спонукати до вживання цього продукту може тільки вища якість.
І, як справедливо сказав