То що ж це? Примусова українізація? Ні, бо держава лише дала поштовх для певних змін, все інше — добровільна справа кожного.
Завтра минає тиждень, як в дію увійшла постанова уряду про введення квот на трансляцію україномовних сеансів у кінотеатрах. З виконанням цього "наказу" вже виникли певні труднощі. У Дніпропетровську жоден з кінотеатрів не демонструє україномовні стрічки і не збирається цього робити. Наступний крок за контролюючими органами та українськими громадянами, які мають писати скарги власникам кіномереж та до державних установ. Але попередні сеанси українською, ще до вступу в силу даної постанови, довели — якість переважає мовні преференції. На україномовні "Тачки" та "Піратів-2" люди йшли не тільки з почуттів патріотизму, але й через вищу якість дубляжу. Україномовні сеанси цих стрічок назбирали більше коштів, ніж російськомовні, приблизно на 15%.
Що це? Примусова українізація? Ні, це виконання державою своїх обов’язків, це дотримання Конституції. Чи погано те, що уряд прийняв цю постанову? Ні, бо це лише створило вибір для глядачів і підвищило якість дубляжу.
Останнім часом дуже багато доводиться чути про небажання розмовляти українською, щоб не псувати мову, про небажання дивитися українською через острах не зрозуміти. Це все є свідченням превалюювання стереотипів над здоровим глуздом у пересічного українця.
Що в такій ситуації має робити держава? Вона має забезпечувати виконання законів і встановлення єдиних правил гри на ринках. Гуманітарний розвиток нації безпосередньо залежить від дій влади. І називати виконання прямих обов’язків примусовою українізацією — це зайвий раз демонструвати стереотипне, зашорене мислення. Українська влада за 15 років не прийняла жодного рішення, яке б обмежувало громадянина у використанні тієї чи іншої мови.
Зараз можна констатувати лише той факт, що держава недостатньо контролює гуманітарну сферу життя країни і діяльність господарюючих суб’єктів нагадує судоме борсання у потоці, ще несе до водоспаду.
Що ж має робити держава принаймні для вирівнювання мовної ситуації? На мою думку, найголовніше — це реформування освіти. Починаючи з вихователів у дитсадках, які мають говорити пристойною українською з дітьми і закінчуючи наведенням ладу з викладанням державною мовою у вишах. Це потребує великої кількості кваліфікованих спеціалістів, які б вміли викладати українською. Тому очевидним є створення окремого освітнього закладу для підготовки україномовних освітян. Друге — це стимулювання створення україномовних курсів для пересічних громадян. Я вважаю, що ця діяльність має ліцензуватися, а якість виконання ліцензії повинна бути під пильним контролем. Ну і звісно впровадження змін у видавничій галузі.
Головне, на що має робитися наголос — це якість. Пересічний громадянин України володіє українською у достатній мірі, щоб почати сприймати український продукт. Спонукати до вживання цього продукту може тільки вища якість.
І, як справедливо сказав
posmixator, на результати такої політики, якщо вона буде правильною, можна очікувати за 2-3 десятиліття. 