Di Daio (didaio) wrote,
Di Daio
didaio

Щастя, дароване Богом

27 червня 2007 року, в день Божої Матері Безустанної Допомоги, в Дніпропетровську сталося справжнє диво, яке вплинуло не лише на людей віруючих, але перемінило життя всього обласного центру, і відлуння того дива проявляються по сьогодні. Що ж це було за диво? А то відкрилися двері католицького храму, який наприкінці 30-х років ХХ ст. був закритий радянською влади і від того часу зазнав численної наруги.

Римо-католицький костел св. Йосипа був збудований на центральному проспекті Катеринослава (тодішня назва Дніпропетровська) коштом місцевої католицької громади у 1877 році за проектом губернського інженера А.В. Бродницького. З настанням комунізму для костелу і всієї релігійної громади розпочалися тяжкі часи. Люди зазнають репресій, на подвір’ї храму розстрілюють його настоятеля, а сам храм у 1937 році закривають. У 1942 році храм тимчасово відкривається італійським окупаційним легіоном для своїх військових і католиків міста. Зусиллями настоятеля о. П’єтро Лєоні ремонтується орган, відроджується хор. А в 1948 році радянська влада знов закриває храм для вірних. У 1950 році здійснюється масштабна реконструкція будівлі, зносяться бокові вежі, на фасаді добудовується масивний портик з чотирма колонами. Починаючи з 1984 року і до кінця 1990-х в будівлі розташовується Зональне управління спортивних лотерей. У 1998 році будівля з дозволу облради кількаразово продається, і остаточним власником стає каліфорнійська корпорація "Dugsbery, Inc", яку пов’язують з Павлом Лазаренком. До середини 2006 року корпорація "Dugsbery, Inc" здає приміщення костелу в оренду комерційним структурам, одночасно намагаючись отримати дозвіл на повну реконструкцію споруди під торговельно-офісний центр. 28 липня 2006 року будівлю охоплює полум’я вогню, і "Dugsbery, Inc"остаточно втрачає зацікавленість у використанні споруди в її нинішньому вигляді.

І ось 27 червня 2007 року хтось з парафіян побачив, що двері храму відкриті. Порадившись з настоятелем вірні вирішили зайти всередину та охороняти будівлю, оскільки не було навіть натяку на те, що про це попіклується компанія, яка називає себе власником. Адже порожня будівля без охорони — привабливе місце для нічлігу осіб, що не мають кращого приміщення для відпочинку, а це несе чималу загрозу для збереження будівлі.

Всередині вірні побачили цілковитий безлад, величезні купи сміття, нечистоти тощо. Але зруйновані перекриття, за свідченнями вірних, навіть дещо допомагали, бо було видно склепіння, ставало зрозуміло, що це справді храм. І щастя від перебування в домі Отця, від довгоочікуваної присутності в костелі св. Йосипа затьмарювало увесь негатив, навіяний станом будівлі, забирало усю втому, накопичену в робочі години. Тож того самого дня, після наведення початкового ладу, в костелі відправили Службу Божу, вперше за 60 років.

Своїми враженнями від тих подій ділиться парафіянка Антоніна Чернявська:
Це був вечір. Ми збиралися на молитовну зустріч і цілком випадково дізналися, що йде Меса у храмі. Ми приїхали близько 23 години, ми вже знали, що їдемо на ніч. З одного боку звісно було дуже лячно, руїни, все зруйновано, а з іншого боку — радість переповнювала, тому що костел відкрито. Потім усю ніч прибирали, наче всі такі наряджені прийшли, але прибирали з таким натхненням. Я тоді, пам’ятаю, на цвях наступила і пробила п’яту. Я гадала — все, ногу рознесе, там же пил, бруд страшенний, але хоч би пляма лишилась. Я була вражена! Спати не хотілося, вранці йти не хотілося, боялися залишити храм відкритим.

А хто ж відкрив двері?
Тільки Господь Бог. Надія була лише на Бога. Ось він нам відкрив двері, щоб ми зайшли у цей храм і хоча б побачили, що воно таке є.

Що Ви тоді відчували?
Радість. Окрім радості — нічого. Страху не було. Було відчуття, що рано чи пізно його все одно закриють, але сам факт той, що ми вже були і знаємо що це таке. Нам вже легше молитися, тобто ми вже молимося не просто за стіни, а за те, що там всередині.

З того дня у храмі постійно тривала молитва та "кипіла"робота. Хто міг — приходив до храму вдень, ввечері вірні збиралися на Богослужіння, а вночі в костелі лишалися кілька чоловіків. Паралельно з цим латали дах, в якому були великі дірки, вигрібали сміття, облаштовували пресвітеріум.

А в неділю 1 липня відправив урочисту Літургію і освятив храм єпископ Харківсько-Запорізької дієцезії Станіслав Падевський. Тоді ж була встановлена дарохранительниця. Хвилини освячення вірні й досі згадують з особливим блиском в очах, говорячи, що відчували тоді великий трепет і причетність до визначних подій.

До храму заходили перехожі, які з подивом дізнавалися про справжнє призначення цієї споруди. Заходили і люди, які раніше працювали у цій будівлі. За словами Антоніни Чернявської, ті люди навіть не здогадувалися, що працюють у храмі.

Аж ось близько 20 години 3 липня до храму увірвалося 3 молодиків напідпитку. Говорить Антоніна Чернявська: "Нас було 6 осіб. Вони зайшли, розосередилися одразу, і вже тоді було видно, що вони до чогось готуються. Ми були так групками у різних місцях костелу, з них один підійшов до однієї групки наших, інший став посередині, третій піднявся нагору. Я одразу підійшла ближче до амвону, пішла закривати так би мовити, бо відчувалося, що це прийшли нас виганяти. Але я не думала, що це буде в такій грубій формі. Ось вони стали і потім така команда: "Виштовхуємо!". Вони не питали нічого, ми їх попросили: "Зараз ми зателефонуємо священику, тут недалеко, 5 хвилин, вони приїдуть заберуть дари і ми підемо. Ми тут просто сидимо, охороняємо ці стіни, щоб ніхто не підпалив, не зруйнував, ось і все". Але у відповідь вони почали нас заламувати, вибрали собі перших жертв, так би мовити. Ми прохали: "Хлопці, у нас такі ж сини, ну зачекайте, 5 хвилин зачекайте і все"". Реакцією молодиків на слова пані Антоніни була ще більша жорстокість. Їй забили руку, спину і ногу.

Опинившись на вулиці вірні викликали міліцію. Приїзду правоохоронців дочекався лише один з нападників — він забарикадувався у костелі, інші втекли майже одразу після нападу. Його посадили до міліцейської машини, але від’їхавши за ріг одразу відпустили. Заява Антоніни Чернявської також лишилася без розгляду місцевим райвідділом МВС.

Утім те нахабство, беззаконня та відсутність реакції з боку правоохоронців не зламали вірних. Вже наступного вечора вони зібралися біля костелу на нічне чування, а вранці 5 липня настоятель о. Казимир поділився з вірними словом, яке прийшло під час молитви — не залишати цього місця. Відтак вигнання з храму не лише не зупинило Божої благодаті, яку досвідчили вірні протягом останнього тижня, а, навпаки, дало нові можливості для її посилення і виконання Божої волі.

Під час молитви, яка не припинялася ні вдень, ні вночі, вірні досвідчували особливої близькості з Богом. Декому Бог давав сили молитися, йти на роботу і повертатися до молитви без відпочинку. Іншим Бог показував свою волю, щодо їхнього життя. На тій молитві Бог звів хлопця і дівчину, які наприкінці липня цього року повінчаються. І всі, хто тоді молився, свідчили про неймовірну радість та любов, спокій та віру, які переповнювали їхні серця. Це незважаючи на те, що між вірними і костелом встановили паркан, на їх очах розтрощили склепіння храму, а в один з днів чування надіслали загін автоматників.

Крім цілодобової молитви біля храму відбувалися щоденні Богослужіння. Таким чином Слово Боже стало доступним не лише обмеженій кількості людей, а лунало у центрі великого міста. Євхаристія, що здійснювалася під відкритим небом, теж чинила переміни для навколишнього світу.

І як тут не згадати про інший прояв Божого милосердя — молитву тисяч людей на чолі з Папою Римським про покаяння людини, у власності якої перебуває будівля.

26 липня 2007 року католицьке духовенство і представники власника будівлі досягли згоди про припинення будівельних робіт у костелі власником і припинення цілодобової молитви вірних біля костелу.

Однак Богослужіння перед храмом відбуваються і донині. Щосереди і щонеділі на центральному проспекті Дніпропетровська збираються сотні вірних, до яких приєднуються ті, хто тільки відкриває для себе Бога, щоб разом пізнавати Його, виконуючи Його святу волю.
Tags: Україна, костел, статті
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 4 comments