Свіночка

Три нотатки на полях

Мені здається, що у дні напередодні 8 березня я втратив щось дуже важливе.

***
Лише тепер зрозумів як можна було пропустити перші весняні співи пташок. Я почув їх за два тижні після початку. Вся справа в плеєрі. Вуха постійно зайняті затичками, щоб відгородитися від навколишнього. А того дня я спокійно обходився і без них.

***
Я не вмію любити. За мету на своєму шляху навернення до Бога, реалізації покликання я бачив вміння любити. Я цього прагнув і вірив, що це можливо. А тепер... тепер я не хочу любити. Дрібниця, що яскраво відображає переміну моїх шляхів. (Ба більше, саме у цей момент я взагалі не певен, що коли-небудь мав віру.)

Це нотатки більше для самого себе. Відчуваю, що воно занадто важливі, щоб забути. І сподіваюся повертатися до них, щоб краще проаналізувати. Сам не знаю чому воно публічні. Приступ ексгібіціонізму )
Свіночка

Погляд назад

Дивитися назад — погана ознака. Це значить що теперішнє не влаштовує, а майбутнє — як мінімум неясне, а то і взагалі лякає. Натомість я хворий на погляди назад.

У мене погана пам'ять, але навіть з нею я усвідомив одну річ.

Помилки — це завжди проміжні станції на якомусь шляху. Вони ніколи не трапляються випадково чи самі по собі, вони не беруться нізвідки.

Я живу. Роблю якийсь вибір. Усвідомлюю його наслідки. Але заспокоюю себе рожевим майбутнім. Це початок шляху, на якому кожна зупинка символізуватиме помилку. На станції "Помилка N" можна перепочити, випити, поспілкуватися з випадковими людьми. І поїхати далі. До наступної "Помилки N". Старовинна розбита дорога, якою мчаться екіпажи, чи сучасна швидкісна колія ведуть в одному напрямку. Рано чи пізно вони зупиняться на черговій станції, де знову можна буде випити, перепочити та познайомитися з цікавими людьми. Цих людей завжди вважатимеш посланих долею. Бо ж вони випадкові зустрічні, вони йдуть власним шляхом, вони цікаві й відкривають тобі самого себе. Назву станції волієш не помічати.

Цей шлях можна перервати. Зістрибни з екіпажу, натисни стоп-кран. Вкради коня і пришпоривши його гони в ліс, подалі від розбитої дороги. Не потрапити до наступної станції можна лише в один спосіб — прийнявши вольове рішення, зробивши вчинок. Хоча і в такий спосіб можна просто скоротити шлях до тієї ж таки станції.

Дивлячись у своє недалеке минуле я пригадую свої станції. Пригадую рішення, які приймав, пам'ятаю наслідки, які отримав.

Коли проїжджаєш 1, 3, 5, 10 станцій, то вже звикаєш до них. Рішення, які виношуєш в голові, більше спрямовані на те, як потрапити до наступної станції, ніж про пошук нових шляхів.

Я думаю: "Холодна цинічність принесе мені спокій. Не відкривати своє серце, розповідати вигадані історії, користуватися, щоб заспокоюватися". Це продовження того самого шляху, але я не хочу нових випробувань. Зламане гілля, яке проноситься навколо, коли змінюєш шлях, залишає по собі опіки, біль, шрами.

Три дні тому я міг би закінчити трьорічний шлях. За три місяці міг би закінчити перший етап іншого шляху. Натомість я пересуваюсь між станціями "Помилка N" і думаю як його продовжити.

Я шкодую про свої вчинки, тоді як інші називають їх правильними. Ті, інші, вони готові платити великі хабарі станційним наглядачам, аби лише вони вчасно перебивали назву станції. За великим рахунком їхати шляхом з перебитими назвами станцій не так вже й погано. Це заспокоює і навіть може надавати впевненості в правильному виборі. Головне — знати кінцеву мету поїздки, щоб звіряти свій шлях. А коли і мета відсутня, то око хоч-не-хоч чіпляється за погано перебиті дошки чи недозамальовані плакати. І тоді на допомогу приходить бар на станції, нові знайомі та доступ Wi-Fi у номері для одного.
Свіночка

Ляпання по клавіатурі

Є люди, які виконуючи свої професійні обов'язки одночасно дають вихід агресії. Мені такі професії здаються привабливішими. Різного роду спортсмени: викиди адреналіну і можливість безпосередньо подолати суперника. Актори, які можуть не лише викинути енергію, а і взяти від глядачів. Та навіть який-небудь конферансьє може так маніпулювати голосом, що будь-який боксер позаздрить. Або взяти музикантів. Незалежно від інструменту. Навіть з контрабасом можна влаштувати двобій і вилити на нього та глядачів все, що накипіло.

Але також є люди чия професія не дає таких переваг. Наприклад, я. Я негативно ставлюся до бійок, будь-які спортивні змагання для мене — це, максимум, хоббі. Практично єдине що я так-сяк вмію — це говорити і писати. Я можу висловити емоції, я можу описати їх, але я не можу дати їм вихід через написання літер. Навіть посилене стукання по клавішах клавіатури не допомагає. Тому залишається випускати пару в непристосованих для цього умовах: на дверях, людях, тому, що валяється під ногами та висить над головою.

Бо коли все кипить і зсередини тіло наскрізь пронизують шипи, дуже важко бути настільки обережним, щоб нікого на них не наштрикнути та не полити зверху окропом.

Важко подумати, що можливість професійно викидати агресію назовні зробить таких людей щасливішими. Будь-хто з тонкою душею буде відчувати неспокій. Але все-таки це вагомий фактор.
Свіночка

Зізнання, або діалог із собою

Невідомо що простіше - порозумітися із собою чи знайти "рідну душу". Особисто для мене пізнати самого себе, власні уподобання без нашарування нав'язаного суспільством - не легше, ніж запам'ятати риси, характерні іншій людині. Кілька голосних окликів "Та це ж я, колего!" у рівній мірі можуть бути вимовлені до самого себе або до когось іншого. Пізніше забуті, перекручені або неправильно сприйняті.

Пізнавати себе можна у різний спосіб. Аналізуючи власні думки, спостерігаючи за власними реакціями, читаючи написане. "Я не люблю парасольки. Вони викликають дуже багато складнощів. Та і дощ, який крапає безпосередньо на тебе, приємніший за той, що просто йде за вікном". Написано. Проаналізовано. Це про мене. Спочатку моя боротьба з парасольками була цілковито революційною. Людина без парасольки не сприймається сучасним суспільством. І це мені пасувало. Мені подобалося бути оригінальним. Останнім часом я почав бажати придбати собі гарну парасолю. Неодноразово прокручував у голові як я зайду до крамниці й буду собі обирати за кольором, відтінком, механізмом, але залишаючись особливим. Ці мрії так і залишилися нездійсненими. Мені краще без парасолі.

Власні думки. Замислюючись все одно не розумієш на що витрачаєш більше енергії - боротьбу з власними думками чи навколишніми схемами, правилами, підвалинами. (Останнє слово підказує словник, тому з'ясувати власні стосунки з мовами також не виходить.) Спільний фронт боротьби може об'єднувати абсолютно різних людей, але чи поєднає він мене з самим собою? Я намагаюся позитивно і терпляче сприймати перешкоди, що виникають на моєму шляху. Адже і куля може бути стимулом до виживання, а не прапорцем смерті, точно та яскраво встромленим у тіло. Не виходить. Ще мить тому я намагався сприймати світ "as is", а тепер не розумію що з того. Ось я переборю і полізу вперед, просто задля того, щоб лізти, а попереду немає нічого - там все одно смерть. То навіщо лізти? І це все власні думки. Їх важко приймати.

Буває так, що немає можливості поговорити. Внутрішні обмеження і реальні обставини, та хіба мало знайдеться перешкод, щоб поговорити? Тоді залишається листування. Особливо збочений вид листування - без адресата. Ти віриш, що він прочитає і зрозуміє. Натяки прозорі, чого не скажеш про думки. Але хочеться навіть не порозуміння. Просто його не вистачає. Так, як може не вистачати лише самого себе, проте в останньому випадку це розумієш не одразу. Роками люди живуть не маючи можливості поговорити з собою. Діалог, дискусія... Неважливо. Головне, що порозумітися можна лише розмовляючи. А як можна порозумітися з самим собою, коли не визнаєш себе, не бачиш себе, коли суспільство на кожному кроці повторює: "Розмовляють з собою самі лише шизофреніки". Діалог з іншою людиною не набагато простіший. Хоч це і не картається суспільством.

Він схожий на мене. За їжею, поглядами, проблемами. І він - не такий як я. Досвід спілкування з людиною, яка була в усьому схожою на мене - це те, чого б я ніколи не хотів повторити. Але ті, хто може мене зрозуміти і відчувають подібне до мене - неймовірно захоплюють. Так багато суперечностей. І добре, що він - не такий як я.

Увесь зміст цих 3000 символів можна було б передати кількома словами. Але це було б повторенням і зайняло дуже мало часу. А так створилося відчуття розмови з ним. І, напевно, він це почує.

Прошу всі земні та позаземні сили визнавати цей текст як такий, що написаний 29 листопада 2010 року.
Свіночка

Шукаю роботу

9 ранку. У більшості громадян розпочинається або триває робочий день. А я залишаюся виключеним з таких подій.

Друзі, я шукаю роботу в Дніпропетровську. Якщо ви або ваші рідні, знайомі, недруги, роботодавці, орендатори, кохані, сусіди, друзі батьків, собутильники маєте вакансії у сфері журналістики (масових комунікацій), зголосіться, будь ласка!

Резюме я сприймаю як оголошення на ринку з продажу рабів, але готовий ним поділитися з кожною зацікавленою особою. Журналістикою я займаюся з 2005 року. Останнім часом мав обов'язки прес-секретаря.

Я буду вдячний за будь-яку допомогу і поширення цього запису!
Свіночка

Межі внутрішнього світу, або крихкий спокій

Іноді щось дрібне та незначуще може допомогти зрозуміти речі глобальні й на перший погляд абсолютно непояснювані. Так відбулося і зараз.

У гол.ролях:
- нічна спрага;
- 2л пляшка Пепсі;
- радіо-телефон.


Масовка:
- думки;
- сміття;
- скупчення дротів.

Дія 1. Вона ж остання. Відбувається у моїй кімнаті.

Я сплю. Прокидаюся. Чи від того, що рано заснув, чи від спраги. На задньому плані є розуміння, що я можу і не заснути після того як поп'ю. Поволі думок стає все більше, деякі повертаються зі свого вечірнього променаду, вони мене непокоїли перед сном, деякі — вже півтора тижні живуть у мене. Непрошені гості, вони прийшли і тепер кожен початок мого часу, незалежно від доби чи психолічно-фізичного стану, знаменується ними. Якби я був Святим Писанням, то про це було б написано так: І був Початок, і постали ЦІ думки. Ось вже півтора тижні моїми першими думками є вони.

Мій внутрішній світ поки що у безпеці. Все відбувається у моєму власному розумі. І я доволі спокійний. Якби ця п'єса мала постійний оркестровий супровід, то на цьому місці заграла б якась тривожна музика. Дія зав'язалася, глядач в очікуванні.

На авансцені пляшка, телефон, масовка.

Пляшка стоїть серед сміття біля мого ліжка ближче до правого боку. Вона стоїть надійно, не хитається. Але коли її береш у ночі, то повернути чітко назад не виходить. Доводиться протискати її, врівноважувати. Останніми днями необхідність виконання цих дій мене дуже дратувала. Ближче до лівого краю ліжка сміття немає, але там дуже багато дротів. І завжди є небезпека їх потягнути. Але не сьогодні. Я хочу поставити пляшку без зайвих маніпуляцій. Я п'ю, жадібно, з насолодою пропускаю темно-синій напій через зуби, язик, мені подобаються звуки, як Пепсі переміщується з пляшки у мій шлунок за посередництвом мого власного рота. Закручую пляшку. І ставлю її ліворуч. У небезпечне місце. Голова зайнята моїми думками.

Пляшка чіпляє дроти і тягне за собою телефон, який падає на підлогу з неймовірним гуркотом. Цей шум розриває мою свідомість. Зовнішній світ зі своїм сміттям, дротами, пляшками і телефонами виконав свою брудну справу. Він увірвався в моє внутрішнє. Я ще роблю спроби цього не помічати. Позірно не звертаючи уваги на все це, я знову лягаю, щоб заснути. Але задньої передачі немає. Я більше не господар у своїй голові. Думки рояться, стукаються у стінки черепу, хаотично відбиваються, наштовхуються одна на одну. Вони неприємні, пекучі, вони повертають у реальність. Прокручується завтрашній день, спогади, відбувається спроба якогось аналізу, хочеться зробити якісь висновки, але все марне. Я оточений зовнішнім світом. І від думок, які б я не хотів мати, нікуди не втекти.

Я встаю. Пляшку втискаю у сміття. Поправляю телефон. Я готовий був зробити це на ранок. Прокинутися, привести все до ладу. І жити в гармонії. Але зовнішній світ не цікавлять мої власні плани.

Сцену закриває завіса. Світло прожектора відбиває на ній цифри 0:1, 0:2, 0:3 і т.д. Останні змінюються з калейдоскопічною швидкістю. Зовнішній світ виграє з розгромним рахунком.
Свіночка

Потреба оцінювання моральності творів

Я підтримую діяльність комісії з моралі й лист кардинала Любомира Гузара до Януковича на захист НЕК.

Можна казати про недоліки в роботі НЕК, але загальна мета цього органу дуже важлива. Сучасний світ переповнений різною інформацією і повинна бути структура, яка б давала моральну оцінку публічним витворам мистецтва. Наприклад, багато шуму було навколо заборони "Бората" і критики "Сауз парку" НЕКом. Але, на мою думку, і вона мені здається об'єктивною, ці продукти є дійсно аморальними. У суспільстві є категорії людей, які в силу об'єктивних причин не мають ще власних моральних орієнтирів (наприклад, діти), і повинна бути структура, яка б наперед вказувала, що представляє небезпеку для таких людей.

Не можна змішувати "добро" і "зло". Я розумію, що зараз можна отримати доступ до всього, але це не означає, що не потрібно попереджати про небезпеку, давати оцінку тому, що несе загрозу. Кожна людина створена Богом вільною, тому може пірнути в штормове море, але на кожному березі завжди є попередження про штормову небезпеку. Сучасна пост-радянська молодь і так немає моральних авторитетів, а повний розгул інформаційного "бруду" тільки руйнує суспільство.
Свіночка

Як протестує Дніпропетровськ

За 15 хвилин до початку акції протесту проти Податкового кодексу в Дніпропетровську невідомий злочинець вилив зелену фарбу на обличчя одному з організаторів акції. У цей час на місці мітингу ще не було жодного міліціонера, крім ДАІшників, тому чоловік спортивної статури швидко убіг. Невдовзі з'явилися правоохоронці, які зі слів постраждалого і свідків склали протокол.

Загалом на центральну площу міста-мільйонника зібралося близько 200 невдоволених діями влади. Більша частина з них – приватні підприємці, працівники міських ринків та магазинів.

Організаторами акції виступив "Союз радянських офіцерів", і поруч з закликами до повстання проти капіталістів лунали слова на захист приватної власності. За словами одного з організаторів: "Ми 5 років підтримували Януковича, але на місцевих виборах жоден з нас не став депутатом. Натомість, міський голова Куліченко перед виборами вступив до "Партії регіонів" і тепер не бажає навіть слухати громадян".

Collapse )
Свіночка

Онлайн-ТБ гарної якості

Порадьте, будь ласка, сайти, на яких у гарній якості можна переглядати онлайн канали ТБ (рос., укр.), а також сайти, де в не менш гарній якості доступні для онлайн-перегляду різноманітні фільми.